Одне з найбільших потрясінь, яке може пережити людина у своєму житті – це усвідомлення, що вона зовсім не відрізняється від власних батьків. Коли це усвідомлення приходить у період статевого дозрівання, шок посилюється.

Уявіть: ви є копією людини, до якої маєте величезні претензії. У той самий час, ви робите все, аби приховати це. Але від кого?

Останнім часом поведінка колишнього київського Митрополита дуже нагадує мені саме цю ситуацію.
Тридцять років Філарет жив у власному світі. Поза реальністю, але з досвідом, який він отримав в радянські часи. Він навчився певному способу життя. Тому ж він навчив власних дітей. Його духовних дітей, які, як і він, кажуть при першій нагоді – «ми не маємо нічого спільного з нашими попередниками!»

Але мамою митрополита Філарета є Російська Церква. Та сама, зв’язків з якою він так наполегливо уникає від того дня, коли втратив можливість її контролювати.

В ПОСТІЙНІЙ ІЗОЛЯЦІЇ
Останнім часом Філарет та його поплічники намагаються нав’язати власний порядок денний всіма можливими засобами. Навіть сьогодні, за два дні до виборів Першого Предстоятеля Автокефальної Церкви України, Філарет служить Літургію Патріаршим чином. Жодна країна світу не визнає його Патріархом Але йому все одно. Він скликає Архієрейський Собор для ухвалення рішень. Собор, якого не існує, бо не існує церкви «Київського Патріархату». Але йому знову все одно.

Це схоже на казино. Там немає вікон. Гравці не розуміють, ніч зараз, чи день. Сонце, чи снігопад. Філарет рухається у створеному ним самим мікрокосмі, ніби за межами України більше нічого не існує.
Зрештою, це виявляється найбільшою проблемою у народженні нової Церкви. Філарет, який сповідує свободу Церкви від «злого» російського впливу, сам виявляється зовсім не лібералом.
Можна критикувати те, як у сучасному світі живуть інші Церкви. Але ми усвідомлюємо, що вони живуть за чіткими правилами.

Філарет хотів, щоб вибори були відкритими і виборці голосували шляхом підняття рук. Коли він не зміг нав’язати це Фанару, який наполягав на таємному голосуванні (бо так, зрештою, роблять всі Церкви світу!), він скликав Архієрейський Собор своєї церкви та повідомив, що вони всі разом мають підтримати його духовне чадо, 39-річного Єпіфанія.

Якими є правила, що дозволять зберегти свободу волі виборців? Філарет бачить їх радянськими, а не православними. Але ж ми обираємо Очільника Церкви, не Генсека партії! Час, коли Політбюро призначало Патріархів, давно минув. і Філарет мав би це усвідомити одним з перших.
Під час обговорення статуту Церкви його представник наполягав на тому, що архімандрит не може стати предстоятелем Церкви. Цього Філарет теж боявся? Зрештою, чи бачите ви у цьому всьому промисел Божий?

На мій погляд, Фанар продемонстрував безпрецедентну терпимість. Але в кінці кінців це призвело до того, що архієреї УПЦ МП, які бажають приєднатися до Помісної Церкви, не насмілюються зробити цей крок. Нащо їм це робити? Аби прийти у Церкву, якою буде керувати 90-річний священик із радянським світоглядом?

Я пишу цей текст і все більше переконуюсь у тому, що манери спілкування та методи впливу Філарета по відношенню до Вселенського Патріарха та історичних принципів Православної Церкви є просто образливими. Навіть РПЦ, до якої Філарет на словах не хоче мати стосунку, не користується такими методами.

Отже, повертаюсь до початку. Я побоююсь, що підліток, який з усіх сил прагне довести, що він відрізняється від своїх батьків, може бути – ще гіршим, ніж вони.

Православна церква – це родина, попри всі проблеми та непорозуміння. Вона перебувала у єднанні протягом століть. В цій родині вже є Російська Церква. І погана її копія нам не потрібна.

Tagged: